З початком війни в Україні величезну роль у суспільстві грали волонтери. Саме вони дістають буквально з-під землі такі необхідні бронежилети та рідкісні ліки, годують та одягають нашу тероборону та армію, не кидають без допомоги не лише самотніх старих та багаторічних мам, а й навіть вуличних тварин, які залишилися без підтримки.

Ми розповімо вам про одеських волонтерів. У місті і раніше було чимало благодійних фондів та громадських організацій. Сьогодні з'явилися нові, і завдання у них стали складнішими: треба діяти швидко, масштабно, а видобувати все потрібне набагато важче, ніж раніше. Як же їм вдається щодня, можна сказати, робити неможливе?

Благодійному фонду та центру екстреної допомоги «Людська довіра Платинум Добро Україна» офіційно буквально тиждень від народження — організацію щойно зареєстрували. Але ось про те, що в Одесі на Таїрова є величезний склад, де можна отримати одяг, продукти, необхідні речі для життя та іншу допомогу, переселенці та одесити із соціальних категорій знають із перших днів війни. Керівник автомобільного салону “Платинум Авто” Юрій Романчиков не думав довго, чим і як допомогти Батьківщині – він одразу звільнив від машин просторе приміщення салону та зробив там волонтерський центр. Його дружина Анжеліка зараз керує новоствореним фондом.

Юрий и Анжелика Романчиковы

Багато хто на початку війни розгубився, хтось одразу ж поїхав у безпечне місце, злякався. Ви ж вчинили зовсім інакше. Як спало на думку — стати волонтерами?

Ми розпочинали роботу за допомогою військовим. До нас звернулися, попросили допомогти. От і збирали екстрено все необхідне прикордонникам із Білгорода-Дністровського, закуповували за власні кошти продукти, миючі засоби та багато іншого. Тоді ж надійшло прохання про допомогу з пологового будинку на Одещині: там недбайливі матусі покинули своїх новонароджених малюків, а самі втекли за кордон. Довелося і для них збирати імпровізовані "бебі-бокси". Тепер окрім роботи у місті щодня «Платинум Добро» відправляє по 2-3 машини за допомогою до області. Там ситуація набагато складніша, ніж в Одесі.

Юрий, в первые дни кто был с вами, кто помогал?

Начинал я вообще один. За свои деньги покупал, возил, передавал. Потом подключилась супруга, потом наши друзья. От силы пять человек. Сейчас у нас около 60 волонтеров, причем многие из них сами переселенцы — приезжают, приходят за помощью для себя и сразу остаются тут другим помогать. Много людей из Мариуполя, есть из Николаева, Херсона.

Приміщення штабу — 1000 квадратних метрів, щодня тут вишиковуються черги, все заповнене людьми. Є ще два склади з дитячим харчуванням та продуктами. Зараз до нас щодня звертаються щонайменше сто сімей, у кожній по 4-5 осіб. Люди пишуть заявки, там перераховують, що їм потрібне. Ми видаємо все, починаючи від постільної білизни та посуду, закінчуючи засобами гігієни та ліками.

Нас знають у соцмережах, інформація розходиться з вуст у вуста. Багато переселенців прямо з поїзда приїжджають сюди. Ми працюємо з міграційною службою, допомагаємо їм із організацією поселення, одразу ж даємо продукти.

Чи не складно вести таку важку напружену роботу, ще й одночасно займаючись обліковцями в соцмережах?

Соцмережі важливі і для привернення уваги до нашої діяльності, там же ми звітуємо про виконану роботу, використані засоби. Нам подають заявки в інстаграм та телеграм, на день не менше 50-60 таких запитів надходить. Коли є час, ми їх обробляємо, збираємо за списком посилки, а потім передаємо в потрібні руки.

Дуже багато звертаються з області — там проблеми набагато серйозніші, ніж в Одесі, часто не вистачає і продуктів, одягу з взуттям. У великому місті самі розумієте, знайти ресурси простіше.

Ми щодня відправляємо консерви військовим, медикаменти. Раз на тиждень обов'язково відправляємо машини до Миколаїву за допомогою, а на зворотному шляху евакуюємо людей. Є для цього навіть спеціальні машини — веземо звідти дітей і старих. Люди, які не можуть самі приїхати, пишуть нам із різних країн, просять допомогти вивезти своїх родичів. Ми допомагаємо, звісно.

Ще співпрацюємо з іншими волонтерськими центрами. Буває, що у когось є запит на те, чого у них зараз немає, а в нас якраз це привезли. Ділимося, безумовно, чим можемо.

Волонтери центру «Людська довіра Платинум Добро Україна»

Вам допомагають звичайні люди – це й робочі руки та засоби. Зараз приходять одесити з величезними пакетами одягу, на складі чого тільки немає. З чого здебільшого складається допомога, яку приносять?

Приносять багато одягу, звісно. Особливо дитячої та жіночої. Продуктами теж багато хто допомагає, хтось на регулярній основі. Волонтери не лише вантажать, носять, сортують, а й мотаються на власних автомобілях, куди треба. Звичайно, запаси в українців вичерпуються... Спочатку багато хто міг собі дозволити допомагати і грошима, ми власним коштом закуповували необхідне. Нині грошей все менше. Тим не менш, багато хто допомагає, чим може. Як і раніше, приносять і одяг, і дитячі іграшки, коляски, ліжечка тощо. Підприємці дають те, що роблять, нам везуть хліб, різні продукти.

Різноманітність та кількість вашої допомоги вражає. А чого найбільше не вистачає?

З одягу найскладніше з підлітковим, особливо взуттям — і для дівчаток, і для хлопчиків. Найшвидше розлітаються саме підліткові розміри. Зараз саме зміна сезонів, люди приїхали ще в зимовому, а купити по сезону речі їм, звичайно, не по кишені. До того ж у чужому місті вони зазвичай погано орієнтуються і не знають, де знайти магазини. Постійно потрібна постільна білизна, подушки, ковдри. Каструлі та сковорідки мають великий попит. Кошти гігієни теж дуже потрібні завжди. З продуктів зараз важко знайти крупи, багато хто серйозно подорожчав або став дефіцитом. Але ми знаходимо всі, із цим теж допомагають.

Ще одна важлива стаття наших витрат – пальне для автомобілів. Ми постійно їздимо містом та області, вирушаємо і в сусідні регіони. Хлопці безкоштовно надають машини, проводять довгий годинник за кермом, але їх потрібно хоча б заправити. Власним коштом зараз це робити в основному це вже не по кишені людям.

Анжелика Романчикова

Для цього потрібний фонд? Анжеліко, адже ви допомагаєте людям з першого дня війни, а офіційний статус набули лише зараз. Фонд – додаткова бюрократія, оформлення купи папірців. Може, не треба було його створювати?

Фонд — це офіційний статус, контроль над усіма надходженнями, впевненість, що ми робимо чесно. Ми можемо звітувати за кожну витрачену копійку, і юридичний статус фонду підвищує довіру до нас та нашої діяльності. До того ж, як фонд, ми можемо отримувати додаткову допомогу для своїх підопічних. Поки щоправда, від владних структур гуманітарна допомога ще не приходила, ми написали офіційні листи та чекаємо. Тим часом обходимося власними коштами – друзі, знайомі, разові внески, перекази та посилки з-за кордону.
Щодня роботи центру – це великі суми, від 70 тисяч грн. Адже у нас буває по 800 людей на день. Кожен випадок розглядаємо індивідуально, допомагаємо не лише переселенцям — є ж місцеві мами, які залишилися без підтримки. Багатодітні або з дітьми, які мають інвалідність, або просто люди у важкій життєвій ситуації. Важлива область нашої роботи – екстрена допомога у пологовий будинок. За годину-дві ми збираємо і адресно доставляємо прямо в пологовий будинок, особисто породіллі в руки повний набір необхідного: це і харчування, і одяг, і памперси, і візок з ванною. Все посаг. Нас знають, тому пишуть з пологових будинків, лікарі рекомендують жінкам звернутися саме до нас, матусі розповідають про нас один одному…

Коли десь у соцмережах запитують, до кого звернутися по допомогу переселенцям, вас зазвичай називають одними з перших. Це завдяки вашій активності у соцмережах?

Не тільки. Ми дійсно багато робимо. Надаємо допомогу швидко, адресно, на запит. Наприклад, ми займаємося роздачею одягу, збирання та сортування якого для багатьох інших організацій надто складне заняття — вимагає великого приміщення та багато рук. У нас все це є, і інформація розлітається сарафанним радіо. Нас рекомендують один одному вже самі переселенці, до нас цілеспрямовано їдуть, минаючи офіційні соціальні органи, або одразу ж із ЦНАПу. Вони домовляються та зустрічаються прямо тут один з одним.

За березень у нас було понад 8 тисяч людей. І всі вони отримали допомогу у день звернення. Цим ми відрізняється від багатьох інших центрів, де доводиться чекати після заявки день чи довше. Люди, які втекли з дому без нічого, іноді просто в халаті та капцях, не можуть собі дозволити довго чекати.

Справді, поки ми розмовляємо з Юрієм та Анжелікою, біля складу зупиняється машина. Незважаючи на дощову прохолодну погоду, один із маленьких пасажирів у ній одягнений у шорти та в'єтнамки. Зате цілий і живий, а кросівки та джинси для хлопчика точно підберуть.

Ще за центру “Платинум Добро” працює лікар-педіатр, якого можна звернутися за необхідності. І для волонтерів, які, як бджілки, трудяться, не покладаючи рук цілий день, і для втомлених голодних біженців просто просто неба поруч зі складом накритий стіл з ароматним гарячим пловом. За столом збираються як одна сім'я. Сім'я, де всі діляться один з одним хлібом, теплом і добром.